За результатом розгляду листа Міністерства розвитку громад та територій України від 13.05.2025 за № 23604/30/14-25, зареєстрованого в ДІАМ 13.05.2025 за № 359/05-25, надаємо аналітичну довідку щодо кращих міжнародних практик забезпечення доступності для маломобільних груп населення при проєктуванні.
На сьогодні безбар’єрність в Україні є невід’ємною складовою формування нової культури взаємодії, у центрі якої — людська гідність, рівні можливості та доступність для всіх без винятку.
Важливою складовою цього процесу виступає фізична безбар’єрність — створення міського середовища, що забезпечує вільне, безпечне й комфортне пересування людини та рівний доступ до всіх послуг і просторових ресурсів.
Державна політика у сфері безбар’єрності архітектурних рішень в Україні поступово посилюється та набуває системного характеру. Одним із таких кроків стала Зміна № 2 до ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», яка засвідчує послідовний рух держави до підвищення стандартів доступності у сфері будівництва та створення інклюзивного архітектурного середовища.
Водночас формування сучасної безбар’єрної політики потребує врахування світового досвіду країн, де доступність давно інтегрована в державне управління, містобудівні стратегії та щоденну практику просторового розвитку.
Швеція, Канада, Японія та Сінгапур демонструють широкий спектр ефективних підходів — від універсального дизайну та інтегрованого міського планування до високотехнологічних інфраструктурних рішень.
Подальший аналіз цих практик дозволяє визначити інструменти, що довели свою результативність і можуть бути адаптовані до українських реалій у процесі розбудови безбар’єрного середовища, зокрема: